Перша частина гри жахів DreadOut, яка вийшла у 2014 році стала проривом для індонезійської студії Digital Happiness, яка тоді ще носила трохи незграбну назву PT Digital Semantika Indonesia. Горор, який надихався Fatal Frame та іншою дивною класикою часів PlayStation 2, сподобався гравцям і особливо відеоблогерам з їхніми глядачами. Це при тому, що у технічному виконанні гра виявилася далеко не найкращою. Але вона породила цілу серію, яка дозволяє Digital Happiness існувати досі.
DreadOut довгий час була "заперта" виключно на ПК. Однак у 2025 році розробники нарешті виправили ситуацію та випустили ремастер гри на PlayStation 4/5 та Nintendo Switch. У випадку якоїсь іншої серії можна було б понадіятися на суттєві покращення графіки та нові механіки, однак тільки не в ситуації з суворим індонезійським геймдевом. Тому DreadOut Remastered Collection – це все ще крива та коса розвага виключно для фанатів горорів, яка, варто віддати їй належне, все ж не позбавлена власного шарму.
| Гра | DreadOut Remastered Collection |
| Жанр | жахи |
| Платформи | PlayStation 4/5, Nintendo Switch |
| Мови | англійська |
| Розробник | Digital Happiness |
| Видавець | Soft Source |
| Посилання | Сторінка на сайті видавця |
Історія DreadOut Remastered Collection розгортається навколо групи старшокласників та їхньої вчительки, які посеред поїздки в Індонезію опинилися у покинутому та занедбаному місті. Головній героїні Лінді перед цим наснився сон, в якому її найкраща подруга опиняється у небезпеці, а світ навколо заполонили привиди. Сон поступово перетворюється на реальність, коли на місто-привид спускається ніч і різноманітні монстри та інші паранормальні істоти виходять на полювання. Тепер Лінді потрібно знайти зниклих друзів та вчительку, а особливо її бентежить доля найкращої подруги, якій загрожує смертельна небезпека.
Зрозуміти, чи сподобається вам DreadOut Remastered Collection, можна дуже швидко. Для цього розробники створили окремий рівень, який водночас є прологом, навчанням та своєрідною демонстрацією всіх ключових механік гри. За ці перші двадцять хвилин можна побачити привида, який з’являється прямо у вас за спиною без жодних попереджень, зламати важливий сюжетний скрипт, через що доведеться перезапускати гру, та наштовхнутися на головоломку, логіку якої майже неможливо зрозуміти без вшитого у гру гайда. І навіть тоді все одно можна застрягнути на декілька хвилин, бо гра відмовляється нормально фіксувати ваші дії. Так, грати у DreadOut Remastered Collection – це далеко не свято.
Однак треба розуміти, що справа не лише у відсутності досвіду у розробників та вкрай невеликому бюджету. Якщо подивитися на жанр жахів у цілому, то можна помітити, що в ньому завжди домінували бюджетні проєкти, зроблені буквально "на колінці" та з власних заощаджень. Відеоігрові жахи не стали виключення, саме тому ігри на кшталт Five Nights at Freddy's та Buckshot Roulette мають велику популярність та принесли їхнім творцям солідні гроші. Однак бюджетність горорів – це не тільки про вартість виробництва, а ще й про креативність, творчу свободу та цікаві рішення, які народжуються через неможливість створити дорогу та пафосну постановку.
Це ексклюзиви Sony рівня The Last of Us можуть дозволити бомбардувати гравців екшн-сценами та демонстрацією жахів у всіх подробицях. Більш бюджетним горорам доводиться йти на хитрощі, щоб налякати та прикувати увагу гравця. А навіть коли щось йде не тим чином, як задумували розробники, – наприклад, ламається якийсь скрипт чи вороги починаються поводити себе дивно, – все можна списати на паранормальні події та підсилення атмосфери страху. Це ж жахи, вони й не мають бути нормальними та слідувати законам здорового глузду.
Саме з подібною установкою в голові потрібно грати в DreadOut Remastered Collection. Бо навіть за мірками 2014 року це була доволі незграбна гра, а у 2025 році вона так взагалі відчувається технічним жахом. Якщо ви жалілися на баги в S.T.A.L.K.E.R. 2: Heart of Chornobyl, повірте, там ще все нормально. DreadOut Remastered Collection може видалити файли збереження, проігнорувати сюжетний тригер, через ще подальше проходження стане неможливим, світло та тіні в грі часом живуть власним життям, а анімації головної героїні та ворогів регулярно перестають працювати.
Справа не тільки в технічних багах, а ще в глибинній реалізації усього, що працює чи не дуже працює в грі. Наприклад, в ній присутнє ще дивне керування, коли камерою можна керувати завдяки сенсорній панелі DualSense. Переміщення пунктами меню часом нелогічне, звук та візуальна індикація важливих моментів не телеграфує гравцю те, що йому потрібно знати. Розробники зробили велику ставку на бойову систему, однак вона примітивна та в усьому програє тій самій Fatal Frame, якою надихалася. Коли вашим найбільшим другом у відеогрі стає текстовий гайд, це вже багато каже про її якість.
При цьому для дебютної горор гри це все ще можна зрозуміти, такі вже реалії розробки ігор. Особливо в Індонезії, яке не те щоб славиться власними іграми для ПК та консолей. Однак Digital Happiness за 10 років встигла перетворити DreadOut на відому франшизу, гра навіть отримала екранізацію. DreadOut Remastered Collection могла б стати нагодою виправити багато проблем, якщо не геймплейних, то хоча б технічних. Але нічого такого не сталося, а часом здається, що до старих багів додалися ще й нові.
Який це "ремастер", якщо в ньому відсутні значні покращення. Ба більше, яка це "колекція", якщо в неї не входять всі основні ігри серії. DreadOut Remastered Collection містить першу частину та самостійне доповнення DreadOut Keepers of the Dark, яке ще можна вважати спінофом або відгалуженням, але ніяк не повноцінною окремою грою. При цьому більш витончена та відполірована DreadOut 2 у збірку не увійшла. DreadOut Remastered Collection коштує не так багато, 949 гривень для PlaySsation 5, але все одно політику розробників та їхнє ставлення до гравців можуть викликати запитання.
Втім, якщо технічне виконання гри вас не відлякали, то від DreadOut Remastered Collection можна отримати своєрідне задоволення. Основний геймплейний цикл, який складається з вивчення локацій, збору предметів і записок, а також битв з ворогами та босами, давно перевірений часом і не викликає відрази. Ідея з тим, що багато важливих речей можна побачити тільки через камеру смартфона, також не вичерпала себе та виглядає гарною навіть у 2025 році. При цьому, коли Лінда використовує смартфон, вона стає більш повільною та неповороткою, тож постійно так ходити не вийде. В таких ніби невеликих, але важливих нюансах ховаються сильні сторони DreadOut Remastered Collection, а також розуміння, що розробники все ж намагалися створити гарну гру, але не якусь халтуру.
До того ж DreadOut Remastered Collection вміє лякати. Звісно, коли всі елементи гри працюю належним чином, що буває не постійно, але все ж буває. Багато страшних сцен креативні та нестандартні, а дизайн монстрів – взагалі найсильніший елемент гри, на який можуть орієнтуватися інші розробники жахів. У світі, де багато горорів викликають скоріше напруження, а ніяк не страх, вміння налякати у DreadOut Remastered Collection – це вже солідна перевага. Це при тому, що центральний сюжет доволі простенький та нуднуватий, однак він наповнений сценами, які точно запам’ятаються.
А додатково в Digital Happiness, здається, чудово розуміли важливість "м’якої сили" та просування культури своєї країни через відеоігри. Тому в DreadOut Remastered Collection чудово демонструються особливості індонезійської культури, фольклору та міфології. При цьому справа не обмежується виключно дизайном монстрів та легендами, які пов’язані з ними. Навіть у побутових оголошеннях всередині гри та різноманітних листівках вистачає цікавих нюансів.
Взагалі чим більше придивляєшся до DreadOut Remastered Collection, тим сильніше стає помітно, що розробники дійсно вклали у гру душу. Можливо, саме ця містична "душа" і допомогла грі перетворитися на цілу серію, яка знайшла для себе аудиторії гравців навіть попри всі проблеми. Проте радити DreadOut Remastered Collection все одно виходить тільки з величезними "але". Втім, фанатам горорів не звикати.
Але якщо ви не з таких, то сміливо віднімайте від оцінки десь бали три.