Тилацин, або сумчастий вовк, що жив колись у лісах Тасманії, може бути повернутий до життя. Команда американських й австралійських дослідників заявила про низку наукових проривів на цьому шляху. Про це пише Yahoo! News з посиланням на Sky News.
Останній тилацин, який був колись вищим хижаком Тасманії, помер у зоопарку Хобарта у 1936 році. У природі цих хижаків знищили ще раніше для того, щоб захистити тваринницьку промисловість острова. Однак саме нещодавнє, за геологічними мірками, знищення сумчастого вовка робить його ідеальним кандидатом для "повернення" за словами представників Colossal Biosciences, компанії з Далласу, яка стоїть за цими зусиллями. Це саме та компанія, яка планує оживити ще й вимерлого птаха додо.
"Зразки тилацина, використані для нашого нового еталонного геному, є одними з найкраще збережених стародавніх зразків, з якими працювала моя команда. Зрідка можна мати зразок, який дозволяє розширити межі методів вивчення стародавніх ДНК до такої міри", – каже Бет Шапіро, головний науковий співробітник Colossal.
Більшість спроб реконструкції генетичного коду давно вимерлих тварин стикається з проблемою деградації ДНК з часом, а мова може йти про сотні, тисячі та десятки тисяч років. Але 108-річний зразок, який зберігався у спирті в музеї Мельбурну, дозволив команді виділити послідовність ДНК тилацина, яка, як вони стверджують, на 99,9% збігається з оригіналом. Їм навіть вдалося витягнути зі зразка більш тендітні молекули РНК. Це дозволило команді побачити, які з генів тилацина експресуються в певних тканинах.
"З цими новими ресурсами ми зможемо визначити, як тилацин відчував смак, як запах, який у нього був зір і навіть як функціонував його мозок", – каже професор Ендрю Паск з Університету Мельбурна, який співпрацював над цим проєктом.
Але отримання генів тилацина – це лише один крок до його відродження. Colossal використовує методи редагування генів, щоб змінити геном найближчого живого родича тилацина – сумчастої тварини розміром з хом’яка під назвою жирнохвостий дунарт, щоб створити істоту, якомога ближчу до тилацина.
Дослідники стверджують, що внесли понад 300 отриманих від тилацина генетичних "правок" у клітини дунарта, вирощені у лабораторії, а також навчилися індукувати овуляцію у крихітної сумчастої тварини та вирощувати її ембріони поза утроби – подібно до методів, які використовуються для людини, тобто ЕКЗ (екстракорпоральне запліднення).
Але звісно є й ті, хто критикує цей план. Деякі природоохоронці стверджують, що мільйони доларів, які інвестуються у такі компанії, як Colossal Biosciences, краще було б витратити на збереження місць існування тварин, які знаходяться під загрозою зникнення зараз, включаючи п’яту частину ссавців Австралії.
Інші стверджують, що було б неетично повертати давно вимерлих тварин у середовище, яке настільки деградувало через діяльність людини, що не зможе підтримувати існування своїх давно втрачених мешканців.
Деякі вчені вважають, що це занадто технічно складно.
"Повернення вимерлих тварин – це наукова казка", – каже професор Джеремі Остін з Австралійського центру стародавньої ДНК.
Однак інші науковці стверджують, що дослідження повернення видів, що вимерли, не можуть зашкодити, навіть якщо вони лише сприятимуть покращенню розуміння цих видів та збереженню їхньої ДНК для майбутніх досліджень. Прогрес, досягнутий в ЕКЗ для проєкту повернення тилацина, "може бути застосований до усього генеалогічного дерева сумчастих", стверджує професор Паск з Лабораторії інтегрованого відновлення геному тилацина.
Крім того, існує припущення, що вони можуть допомогти поточним зусиллям із захисту видів, яким загрожує зникнення, таким як тасманійський диявол, якого зараз чекає така ж доля, як тасманійського сумчастого вовка.