Космічні перегони між США та СРСР – це одна з найцікавіших сторінок історії людства, сповнена інтриг та драм. В окремому матеріалі ми розповідали про деякі фільми, які фокусуються саме на цих подіях. Творці кіно "Забери мене на місяць" / Fly Me to the Moon також обрали в якості сетингу космічні перегони, але вирішили підійти до них з незвичного боку.
Адже замість історичних фактів у центрі сценарії опиняється кохання між персонажами Скарлетт Йоганссон та Ченнінґа Татума, а всі інші драми всередині NASA йдуть ніби фоном. Такий підхід може знайти відгук у серцях глядачів, бо романтика тут щира, але якихось одкровень від фільму краще не очікувати, а серйозні моменти його відчутно псують.
| Назва | “Забери мене на місяць” / Fly Me to the Moon |
| Жанр | сатира, комедія |
| Режисер | Ґреґ Берланті |
| У ролях | Скарлетт Йоганссон, Ченнінґ Татум, Вуді Гаррельсон, Джим Реш, Рей Романо, Джо Крест та інші |
| Студії | Apple Studios, These Pictures, Columbia Pictures |
| Хронометраж | 2 години 12 хвилин |
| Рік | 2024 |
| Сайт | IMDb |
NASA активно працює над підготовкою космічного польоту Apollo 11, який має вперше в історії людства доставити людей на Місяць. Однак звичайним американцям ніби все одно на цю подію, підтримка космічної програми в США мінімальна. Директор NASA Коул Девіс (Ченнінґ Татум) (це вигаданий персонаж, а не реальний адміністратор NASA – прим. ред.) особливо не проти поточного стану справ, адже свою роботу він знає та космос полюбляє без зайвих прикрас. Але керівництво незадоволено, тому воно наймає спеціаліста з маркетингу Келлі Джонс (Скарлетт Йоганссон). Саме вона має зробити з польоту Apollo 11 одну з головних подій в історії США. І нехай Девіс не в усьому схвалює методи Джонс, але поступово між ними спалахують почуття.
Творці фільму "Забери мене на місяць" / Fly Me to the Moon поставили перед собою амбіційні задачі. Адже структура сценарію намагається поєднати одразу чотири великі складові, кожна з яких варта окремої адаптації. Кіно водночас намагається показати зворушливу історію кохання, сатиру на політику США відносно космічної програми, псевдоісторичну спекуляцію про “фейкові” кадри висадки на Місяць і відносно серйозну драму про конкуренцію Америки та СРСР.
Вже за вищевказаним описом можна здогадатися, що поєднати все в єдиному творі – задача майже неможлива. Режисер Ґреґ Берланті раніше знімав лише романтичні комедії з елементами драми. Комплексні нюанси, пов’язані з космічними перегонами, не вийде записати у якісь там "елементи драми". Їм потрібне повноцінне розкриття, грамотні контексти, адекватно подача. Зі всім цим у "Забери мене на місяць" серйозні проблеми.
Втім, одразу можна сказати, що романтична лінія у кіно вдалася. Тут див немає, все ж бекграунд режисера цьому дуже сприяє. Девіс і Джонс на фундаментальному рівні по-різному дивляться на світ, але поступово знаходять розуміння. Здавалося б, класичний розвиток подій для гарних романтичних фільмів. Але сетинг та антураж вносять достатньо свіжості у знайому формулу, через що кіно цікаво дивитися навіть людям, які особливо історії кохання не полюбляють. Та й тандем Йоганссон і Татума вийшов вдалим, актори свою справу точно знають.
Ще відносно терпимо у фільмі вийшло з сатиричними елементами. Так, їм не вистачає відвертості та провокативності, через що багато жартів та ситуацій відчуваються беззубими. Але жарти тут смішать та розважають, а додатково трошки занурюють у культурні контексти США 1960-х.
Втім, коли кіно намагається стати хоч трошки більш серйозним, його шарм починає зникати. Знімальна команда ніби зовсім не розуміла, як викликати у глядачів хоча б натяк на "роздуми", тому час від часу викидує на вас пафосні сцени з "гучними" промовами, які по факту нічого важливого у собі не несуть. Хронометраж у дві з гаком години здається штучно розтягнутим якраз через такі "серйозні" моменти.
Фільму бракує чітких акцентів, і це вдвічі більш прикро через те, що моментами він ніби збирається до купи та починає розповідати більш конкретну та цілісну історію. "Романтична комедія у сетингу космічних перегонів", можливо, звучить не так вражаюче без елементів сатири, політики та соціальної гостроти. Але якщо у сценаристів та режисера відсутні навички, щоб зробити все згадане на хоча б мінімально гідному рівні, то результат буде лише відштовхувати.
Однак при цьому всьому поєднання історичних реалій та чистої фантазії з відчутною домінацією романтики у кіно все одно не виходить назвати відверто поганим. Як оригінальний твір "Забери мене на місяць" / Fly Me to the Moon вийшов скоріше непоганим, але в нього постійно влазять елементи, які йому зовсім непотрібні. Якщо ви зможете заплющити на них очі та відфільтрувати гарні сцени від поганих, то отримаєте гідний фільм. Якщо ж займатися подібним ви не плануєте, то краще обходити його боком.
P.S. Fly Me to the Moon – пісня, написана Бартом Ховардом у 1954 році. Виконання Fly Me to the Moon Френком Сінатрою у 1964 році стало тісно пов’язаним з космічною програмою Apollo. Пісня була відтворена на портативному касетному плеєрі Sony TC-50 під час місії Apollo 10 навколо Місяця, а також під час місії Apollo 11 перед першою посадкою на Місяць. Асоціація пісні з програмою Apollo залишилась і у XXI сторіччі, коли Даяна Кролл заспівала її на церемонії вшанування 40-ї річниці місії, а також на меморіальній службі за командиром Apollo 11 Нілом Армстронгом у 2012 році.