У традиційних підсумках року від редакції та авторів "Межі" ми згадуємо у що ми грали, що дивилися, що читали і яке залізо нас вразило протягом 2024 року. І почнемо, як зазвичай, з ігор.
Згідно зі статистикою, яка стала відома після оприлюднення "Підсумків 2024 року в Steam", ПК-гравці витрачають на нові ігри, у цьому випадку проєкти 2024 року, лише 15% часу. Усе інше це ігри, які вийшли 1-7 років тому – 47% часу, та ігри, які з’явилися ще раніше – 37% часу (1% Valve схоже за звичкою утримала як відсоток продавця). Цікаво, наскільки це правило виконується для авторів та редакторів "Межі" і як багато з них додадуть у свій перелік ігор року "S.T.A.L.K.E.R. 2: Серце Чорнобиля"?
Нагадаємо, ніяких правил немає. Хтось може назвати лише одну гру року, хтось – декілька, хтось навіть скласти власний Топ 10 ігор, які вийшли у 2024 році. Поїхали!
Олег Данилов, редактор "Межі"
Згідно з моїм персональним "Підсумком 2024 року в Steam" протягом року я зіграв на платформі Valve у 191 гру та 237 демоверсій, при цьому приділив новинкам, тобто іграм саме 2024 року – 42% часу, набагато більше ніж середній гравець. Але все одно найбільше часу я провів у старих іграх – Magic: The Gathering Arena, Euro Truck Simulator 2 та Kingdom Come: Deliverance. З ігор 2024 року в Топ 5 лише Farming Simulator 25 та Dragon Age: The Veilguard.
Але це не уся правда про мій ігровий рік, тому що Steam – це далеко не єдина платформа на якій я грав. У 2024 році я провів досить багато часу в іграх з Microsoft PC Game Pass, Epic Store, Ubisoft Connect та EA Apps.
Взагалі-то для мене 2024 рік став роком ще більшого занурення у світ симуляторів. Я грав та продовжую грати в Euro Truck Simulator 2, American Truck Simulator, Alaskan Road Truckers, Star Trucker, Farming Simulator 22 та 25, Construction Simulator, Train Sim World 5, Taxi Life, House Flipper 2, WW2 Rebuilder та інші схожі ігри.
Але якщо казати про ігри 2024 року, які мене дійсно вразили, то це будуть Banishers: Ghosts of New Eden, Senua’s Saga: Hellblade II, Still Wakes the Deep та Indiana Jones and the Great Circle – тобто наративні action/adventure з цікавим сюжетом та персонажами. На жаль, такі ігри зазвичай досить короткі, тож вони не потрапили у мій "Підсумок року", тим більше що у дві з чотирьох я грав у Game Pass.
Щодо "S.T.A.L.K.E.R. 2: Серце Чорнобиля", яка є в мене на двох різних платформах (і це не Steam), то я почав грати, але вирішив відкласти повноцінне проходження на пізніше, коли основні глюки гри виправлять. Можливо на Новорічні свята та у період затишшя після них в мене з’явиться час і на S.T.A.L.K.E.R. 2
Олексій Купрієнко, автор "Межі"
Моєю основною ігровою платформою у 2024 році була, як і зазвичай, PlayStation 5. А оскільки Wrap-Up у цьому році знову недоступний для українського регіону, прийшлось трошки поритись у трофеях, щоб прикинути якусь персональну статистику на око.
Але і без цього лідером за затраченим часом протягом усього року буде Hunt: Showdown, – спочатку PS4-версія, а потім і оновлена для PS5. Тільки в останню версію уже маю награних під 200 годин.
2024 рік вийшов дуже насиченим на ігрові релізи, і мені вдалось пройти деякі з них по свіжих слідах, а інші лишились на самий кінець цього та початок наступного року.
Починалось все з другої частини рімейку культової JRPG Final Fantasy VII Rebirth. В неї я награв кілька десятків годин і полишив в беклог. І не дарма, адже на PS5 Pro гра виглядає просто на порядок краще і грається приємніше.
Далі був адреналіновий і геймплейно свіжий бойовик Helldivers 2. Купа action та цікавих ігрових ситуацій в компанії з друзями дуже гарно доповнили темні холодні вечори початку року. А багато хто грає в Helldivers 2 і досі, і онлайн в ній стабільно тримається на рівні під 100 тисяч одночасних гравців лише в Steam.
Далі були Stellar Blade, Rise of The Ronin та Dragon´s Dogma 2 – вони всі вийшли чудовими, проте зарелізились дуже близько одна до іншої, через що було дуже важко вибрати, що саме проходити в першу чергу. Тому погравши в ці ігри потрошку, відправив їх всі до беклогу. Вони й досі там, а все через дуже насичену релізами осінь.
Напередодні літа 2024 року швидко, проте дуже емоційно, пройшов Senua’s Saga: Hellblade II. Крім досить простої бойової системи й геймплея загалом, вона мала просто неймовірний візуал і звук. А гра виконавиці головної ролі Меліни Юргенс була відзначена нагородою на The Game Awards.
Літо зазвичай час розглядання ігрового беклогу. От і у мене вийшло нарешті пройти дилогію The Evil Within, яка для мене стала перехідною ланкою між минулорічною Resident Evil 4, та цьогорічною Silent Hill 2. А ще за літо вдалось перепройти трилогію Dark Souls в новому форматі – у кооперативі з другом. Це дало купу нових емоцій та розкрило ці ігри з нового боку.
Осінь почалась з пригоди у далекій-далекій галактиці Star Wars Outlaws. Це гра, наповнена фан-сервісом і цікавими активностями, а ще, що важливо, без веж, притаманних Ubisoft. Шкода, що вона була прийнята прохолодно та продавалася не дуже добре.
Life is Strange: Double Exposure стала поверненням до звичної атмосфери та дуже знайомої героїні. Гра дарує справжню ностальгію, я наче відчув і зустрів старих знайомих. Остання частина Life is Strange лишає широке поле для розвитку франшизи. Цікаво, куди серія піде далі.
Silent Hill 2 виявилась моторошною і максимально гидкою, що й очікувалось від цієї гри. Дуже тягуча атмосфера і напружений геймплей у поєднанні з крутою аудіовізуальною компонентою зробили з рімейка просто чудовий горор. У мене не було досвіду з іграми серії до цього, але Silent Hill 2 прям одна з найкращих ігор 2024 року для мене.
Моє проходження Dragon Age: The Veilguard затягнулось і переривалось на інші релізи. Проте це чудова action/RPG з приємною бойовою системою і геймплеєм взагалі. Я не дуже близько знайомий з лором і сюжетом попередніх частин, тому мені сподобалось досліджувати цей світ і рятувати його від чергової загрози знищення.
Найбільш емоційним досвідом для мене стала Indiana Jones and the Great Circle. Це дуже захоплююча пригодницька гра, яка вийшла на диво несхожою на Uncharted чи Tomb Raider, а більше іммерсивним симулятором, що насправді пішло грі на користь. Лише проблемна бойова система трохи зіпсувала враження під кінець. Проте це все ще моя персональна гра 2024 року. І також – єдина зі згаданих ігор не на платформі PlayStation.
А далі чекають S.T.A.L.K.E.R. 2 після патчів, гра року Astro Bot та краща RPG року – Metaphor: ReFantazio.
Євгеній Демківський, новинар “Межі”
Я вважаю себе поціновувачем складних ігор, які вимагають вправно та вчасно натискати на кнопки. Тому моїм улюбленим жанром вже третій рік поспіль лишаються файтинги. І хоч найбільше часу за підсумком року в Steam я провів у Street Fighter 6, улюбленим файтингом лишається Guilty Gear Strive, яка допомогла мені подолати бар’єр входу в онлайн та по справжньому захопитись цим жанром.
З іншого боку у спектрі вимогливих ігор стоять movement-шутери. І, тут є з чого обирати. SPRAWL починався як мод на Quake 2, але проєкт все продовжував розростатися та доріс аж до Unreal Engine 4. Гра відчувається як Mirror’s Edge з акцентом на перестрілках. Атмосфера – чистий Ghost in the Shell – в цьому кіберпанку нема ніякого неону, лише брудні панельні багатоповерхівки, кілометри кабелів комунікацій та багато-багато сміття. Крім того, це той випадок, коли на додачу до гри отримуєш музикальний альбом. Саундтрек до SPRAWL написав сам розробник, який був діджеєм, поки карантин 2020 року не замкнув його вдома, де він і вирішив від нудьги зробити власний мод на Quake 2.
Інший гарний шутер Echo Point Nova дарує справжню свободу. Концепція гри звучить як повний абсурд: ми граємо за робота, який переміщується між літаючими острівцями на говерборді та чіпляючись лазерним граплінхуком за хмари. Всі ці інструменти гравцю доступні й для подолання ворогів. Грати в Echo Point Nova – це дуже медитативний процес, гру банально хочеться досліджувати та в ній дуже приємно знаходитись. А ще розробник казав, що надихався The Legend of Zelda: Tears of the Kingdom.
Я свого часу був у захваті від Doom Eternal, і, на мій великий жаль, таких ігор не надто багато. Тим цінніше Deadlink, який одним з перших ризикнув спробувати скопіювати сучасний “Дум”. Перевершити джерело натхнення не вдалось, але спроба була гарна. Також були Trepang2 – сучасний F.E.A.R., адиктивний Roboquest, старомодний Turbo Overkill та дуже дивні Devil Daggers і Hyper Demon.
Сергій Світличний, редактор "Межі"
Цього року у мене суттєво змінилась ігрова “екосистема”: я закинув PlayStation 5 і став набагато менше грати на ПК, натомість періодично головною ігровою платформою у мене ставала VR-гарнітура Meta Quest 3 (див. мій досвід її використання). Тож у моєму топі ігор, які мені сподобалися найбільше у 2024 р., переважна більшість – саме VR-проєкти минулих років.
Без усіляких сюрпризів найголовнішою такою грою назву Half-Life: Alyx – це чи не єдина AAA-гра для віртуальної реальності, з якою досі не можуть зрівнятися всі інші проєкти такого плану. Попри вже поважний вік (грі скоро виповниться 5 років), HL Alyx досі вражає дуже якісною графікою і неперевершеною інтерактивністю ігрового світу. Окремо варто згадати активну спільноту гравців, які створили величезну кількість якісних модів: деякі з них граються ненабагато гірше за оригінальну гру, тому не дивно, що я загалом провів у Half-Life: Alyx майже 50 годин.
Хоча мені й дуже подобаються VR-шутери, але я не у захваті від “зомбі-стрілялок”, тому до серії Arizona Sunshine придивлявся досить довго. Врешті-решт вирішив “ризикнути” і не пожалкував – мені дуже сподобалися обидві останні ігри у серії, а саме Arizona Sunshine Remake та Arizona Sunshine 2, які пройшов із величезним задоволенням. Єдине, чого мені в них не вистачало, так це друзів для кооперативного проходження, яке, за всіма ознаками, має бути ще веселішим, ніж “сольне”.
Зазвичай я не фанат ритмічних ігор – за весь час мене “зачепили” лише Amplitude на PlayStation 2 та Osu! Tatakae! Ouendan на Nintendo DS – і було це, м'яко кажучи, вже дуже давно. Але Beat Saber вже багато років є одним із найпопулярніших VR-проєктів, тому я досить довго до нього придивлявся… але натомість під час розпродажу придбав іншу “музикалку” – Ragnarock. І виявилося, що бити у віртуальні барабани в такт рок-композиціям, підбадьорюючи гребців на дракарі вікінгів – дуже весело та захоплююче, тому я досі, через пів року після покупки, стабільно запускаю Ragnarock принаймні пару разів на тиждень.
На ПК тим часом я потихеньку проходив поточні доповнення The Elder Scrolls Online та World of Warcraft, але назвати їх своїми іграми року я не можу – це були типові “філери” вільного часу.
Не буду оригінальним і виберу “S.T.A.L.K.E.R. 2: Серце Чорнобиля” – попри те що не встиг ще провести в ній дуже багато часу. Я не був великим фанатом оригінальної трилогії, хоча свого часу й пройшов її всю – тому S.T.A.L.K.E.R. 2 чекав не дуже сильно і з “обережним оптимізмом”. Але гра мене дуже приємно вразила – я чесно не очікував настільки детально пропрацьованого ігрового світу і настільки красивої “картинки” з художньої точки зору. При цьому геймплей (принаймні поки що) мені подобається набагато більше за всі інші ігри з відкритим світом останніх років. І, звісно, її “українськість” – настільки “нашої” гри ще не було. Мабуть, варто було б згадати славнозвісні баги, тобто “аномалії”, але я з ними поки що майже не стикався.
Сергій Гилюк, автор "Межі"
Ігровий рік був доволі насиченим. Запамʼяталися як ігри, так і драма: від масованих звільнень в індустрії до провалів по типу Concord.
Особисто мені у 2024 найбільше сподобались інді-проєкти. Рік розпочався з Rimworld, потім була Last Epoch, яка все ж не змогла затягти мене у свій ендгейм. Весна пройшла під знаком Dune: Spice Wars, V Rising та Balatro. Останні дві можу рекомендувати, але обережно з часом, тому що затягує неймовірно.
Покупка ПК дала мені змогу також пограти в ігри, які довелося пропустити раніше. Against the Storm сподобалася, але повністю гру я не пройшов: ігровий процес з часом трохи набридає. А ось Transport Fever 2 повністю реалізувала моє бажання створити залізничну імперію та насолодитися грою з потягами. Дуже чекаю на вихід продовження. Також дуже сподобалася Dave the Diver, в якій я навіть отримав всі досягнення.
З ігор в ранньому доступі можу відмітити News Tower, в якій ви керуєте газетою в США 1930-х років, шукаючи баланс між журналістською етикою, мафією, мером та багатіями; та Witchfire – extraction шутер з елементами roguelike, який вийшов ще минулого року.
А ось класичні ААА проєкти якось перестали радувати. Можливо проблема в обережності видавців і, відповідно, відсутність креативних експериментів, але більшість великих релізів пройшли повз мене. Тут хіба що можу відмітити Dragon's Dogma 2 – хоча й непогана гра, але без особливих відмінностей порівняно з Dark Arisen.
S.T.A.L.K.E.R. 2 більше сподобалась, ніж ні, але я настільки вигорів під час її проходження (ще з усіма багами аномаліями до офіційного релізу – прим. ред.), що планую повернутися вже з виходом оновлення 2.0. Але дуже радий за GSC і так само радує, що більшості гравців гра сподобалась навіть не зважаючи на технічні негаразди.
Маша Чіп, авторка "Межі"
Повноцінне занурення в ігрові світи потребує ресурсів – і часових, і емоційних, а їх бракувало. Тож я шукала шляху простішого – не занурення в інші світи, а повернення в віртуальне минуле, менш тривожне й загрозливе, ніж сьогодення. Судячи з кількості ремастерів/ремейків, попит на це є не тільки в мене. Хоча, можливо, це індустрія просто лінується придумувати щось нове, вкрившись теплою ковдрою ностальгії.
Грала я найчастіше на Nintendo Switch, головним чином – коли зникало світло або під час подорожей потягом.
Всі ці "повернення в минуле" виявилися складними. Я намагалася перепройти кілька ігор, що принесли мені в різні часи багато задоволення та яскравих вражень. Проте… Спроба за спробою – Persona 4, Night in the Woods, Syberia, Sally Face, Omori – накочувало розчарування. Не в самих іграх, ні, – в моїй незмозі сприйняти їх так, як раніше. Тож я полишила цю ідею, і звернула увагу на нові або майже нові для мене проєкти.
Тут справа пішла веселіше. Наприклад, Fist of the North Star: Lost Paradise на PlayStation 5. Я чітко усвідомлювала недоліки цього жорстко-пафосного азійського "Мед Максу", як-от одноманітність бійок, ідіотські блокування ударів, пусту пустку (даруйте за тавтологію) та безглузді сюжетні повороти. Але коли бачиш, як головний герой з кам’яним обличчям самою силою думки змушує ворогів лопатися, як повітряні кульки з кетчупом, всі претензії якось відходять на другий план.
Приблизно тоді ж я пройшла Streets of Rage 4 за пару годин, чим сама себе здивувала. Класичний beat'em up саме такий, яким має бути: динамічний, яскравий, без зайвих викрутасів. Також мене підкорила весела атмосфера та різноманітний геймплей Super Mario Odyssey.
Потім захотілося серйозніших висловлювань, тож я занурилася в Lisa the Painful та Disco Elysium. Останню я вже якось пробувала, але технічні проблеми змусили відступити на старті, тож це не рахую за повернення. Disco Elysium точно стала б моєю "грою року", якби не оновлена Silent Hill 2. Про свої враження я вже писала в огляді, додам лише – часом здавалося, ніби гра тебе буквально пожирає, і хочеться якнайшвидше вирватися з її лабетів.
Після такого емоційного роллеркостера душа прагнула спокою – і знайшла прихисток у грі про Снусмумрика – Snufkin: Melody of Moominvalley. Маленька, по-дитячому щира і гарна, як літній день у долині мумі-тролів.
Серед усіх "повернень" мені пощастило лише з Life is Strange та Life is Strange: Before the Storm. Захотілося освіжити історії, пов’язані з Макс Колфілд перед зануренням у нову Life is Strange: Double Exposure. Усі три затягнули, хоча остання виглядає як учениця, що надто буквально списує в першої частини. Та й фінал із другою половиною не вразили блискавкою одкровення. Але – затишно й приємно, як зустріч зі старим другом, коли розумієш, що попри роки ви обоє не так вже й змінилися.
Beyond Good and Evil 20 Anniversary Edition. Оригінал свого часу пройшов повз мене, хоч і манив зі сторінок ДПК. Поки що я тільки на початку шляху, але "політ нормальний".
І наостанок. Про такі речі у поважному дорослому суспільстві мовчать, але... Цього року завдяки одному юному приятелеві в моєму житті з'явилася Brawl Stars. Так-так, та сама гра, де діти витрачають батьківські гроші на різнокольорові скіни та спреї.
Тепер я добре розумію, за що її не люблять (донати в дитячій грі в першу чергу). Але бували моменти, коли гра затягувала (“ще одна катка і я все!” – повторити N раз, де N прямує до нескінченності та трьох годин ночі). Коли ти нарешті опановуєш фішки того чи іншого бравлера, вивчаєш патерни суперників і влучно стріляєш з кущів – почуваєшся Сун-цзи мобільного геймінгу. Принаймні до того моменту, як якийсь десятирічний віртуоз не відправляє тебе в нокаут швидше, ніж встигаєш моргнути. Грала я недовго, і навряд чи стану затятим "бравлером" – все ж таки має бути якась межа власного ігрового гріхопадіння.
Кирило Балалін, автор “Межі”
Якщо вірити моєму річному звіту Steam, то серед найпопулярніших ігор цього року присутні Cyberpunk 2077, Forza Horizon 5, Red Dead Redemption 2, а ще Civilization VI, Total War: Pharaoh, Wolfenstein: Youngblood та Anno 1800. Але це насправді сумно, бо вони всі мають одну спільну рису – це вбудовані бенчмарки. Ба більше, десь половина з 60 використаних ігор з'явилися у списку через статтю про енергоспоживання в іграх... Тож як таких "ігор року" в мене небагато, проте через брак часу обиралися вони вдумливо.
Хронологічно перша це містобудівна стратегія Frostpunk, яку я стратегічно обрав для занурення в справжні –15°C градусів за вікном, коли розпалений в будинку камін дійсно допомагав підтримувати тепло, а не тільки створював настрій. Гра справила чудове враження, але для знайомства з сиквелом Frostpunk 2 я поки чекаю на прибуття в Україну накидки на крісло Razer Freyja на додачу до гарнітури Razer Kraken V4 Pro: ця гра поки є однією з всього п’яти тайтлів з нативною підтримкою технології зворотного зв'язку Razer Sensa HD Haptics замість загальної технології перетворення звуку на тактильний фідбек.
За проведеним часом чемпіон цього року – це Diablo IV: Vessel of Hatred. Разом з багатьма іншими, включно з Олегом Даниловим, який написав огляд оригіналу, я був спочатку зачарований кампанією Diablo IV настільки, що привіз собі Limited Collector's Box – пам'ятне видання мерчу без самої гри, а потім був так само розчарований пустим ендгеймом. Втім, як відомо ще з дитинства з Diablo: Hellfire, "Дьябла має бути з адд-оном". Vessel of Hatred очевидно є першим та не останнім сюжетним доповненням, тож залишає історію протистояння з Мефісто свідомо незакінченою, але важливіше те, що через рік після релізу розробники таки знайшли потрібний баланс в грі та вдихнули життя у сезонні активності. Тож у 6 сезоні (Season of Hatred Rising), граючи за новий клас Spiritborn, вдалося пройти всі 7 глав включно з Destroyer і отримати від цього задоволення. З нетерпінням чекаю 7 сезон у січні.
Після двох коштовних розчарувань цього року у вигляді Skull & Bones та Test Drive: Solar Crown, які не хочеться згадувати детальніше з міркувань цензури, перед своїм виходом Indiana Jones and the Great Circle викликала як головне запитання лише "скільки-скільки за Premium Edition?". На щастя, цей ризик виправдався і гра подарувала чудову історію та повну автентичність відчуттів фільмів про Індіану Джонса, але від першої особи.
З всього 4 годинами у Steam довгоочікуваний S.T.A.L.K.E.R. 2 поки має особисту номінацію "Найкраща гра, на яку (ще) не вистачило часу". Дуже сподіваюсь також почати Mechwarrior 5: Clans.
Микита Казимиров, автор "Межі"
Одним з головних відкриттів цього року для мене став рімейк Silent Hill 2. Я був налаштований до нього скептично, хоча Bloober Team дуже поважаю та люблю. У результаті польській команді вдалося вийти на принципово новий для себе рівень і відкрити одну з найкращих відеоігрових історій новим гравцям. При цьому я все ж розумію, що багато досягнень гри полягає у величі оригінальної версії. Втім, не зіпсувати її – це вже важка та почесна праця.
Під кінець року трошки часу вдалося приділити S.T.A.L.K.E.R. 2: Heart of Chornobyl. Унікальна та відчутно старомодна гра, яку все ж дуже хочеться вивчати. Однак з патчем 1.1 шейдери в ній зовсім припинили компілюватися (вже частково виправлено хотфіксом, але не для усіх користувачів – прим. ред.), гра не запускається, тому проходження відкладається до кращих часів.
Як фанат файтингів, багато часу я приділяв саме ним. Mortal Kombat 1 продовжує залишатися найпопулярнішою грою серед компанії моїх друзів, однак ми цілком розуміємо її великі проблеми з балансом та дивним підходом до оновлень. Ще й велике доповнення Mortal Kombat 1 Khaos Reigns стало скоріше розчаруванням. З іншого боку, під кінець року я відкрив для себе Tekken 8, який зовсім не дарма став файтингом року. Так, дуже важко для розуміння, але емоції під час гри того варті. А Guilty Gear Strive живе в моєму серці та плейлисті постійно. Навіть якщо вам все одно на файтинги, хоча б музику з гри послухайте
Також нарешті пройшов The Last of Us Part I. Йдеться саме про рімейк, адже оригінал та ремастер пройдені вже давно. Неймовірна гарна гра, в якій цього разу я особливо цінував та підмічав роботу левел-дизайнерів та левел-артистів. А ще саме вона пробудила в мені хист до віртуальної фотографії.
Зазвичай інді-ігри викликають в мені найпотужніші емоції, але цього року вийшло якось скромно. Справа не в іграх, бо вони як завжди гарні, а скоріше в суб’єктивному сприйнятті. Бо та ж Animal Well – це шедевр геймдизайну. А The Mortuary Assistant виявилася рідкісним горором, який щиро лякав мене весь час. Також нарешті оцінив Oxenfree, до якої давно придивлявся. Гарна, містична, але трохи здає позиції під кінець. А ще в ній одна з найкращих реалізацій New Game Plus з усіх відеоігор. Пограйте, підписникам Netflix вона доступна безплатно.
Неочікуваним відкриттям стала Tales of Arise. З одного боку, це наївна, як і багато інших аніме, історія про загарбників та повстанців. З іншого, в ній є дійсно глибокі розмови про традиції поховання та ставлення до їжі в державі, яка потерпає від жахливої окупації. Фінал абсолютно ідіотській, але про проходження не жалкую.
Однак фактичною грою року для мене точно стала Super Mario Party Jamboree. Бо це ідеальна, майже нескінченна розвага, яка у наступному році ще точно багато адреналіну подарує.
А ще я завершив рік перепроходженням Dark Souls II: Scholar of the First Sin, але на стрімах і зовсім без прокачки. Це так званий Soul Level 1 Challenge Run. Нерви псує знатно, але водночас змушує подивитися на гру під іншим, цікавішим кутом. Dark Souls II я дуже люблю, тому і про таке дике проходження точно не забуду.
Дмитро Курятник, автор "Межі"
2024 рік для мене став не дуже ігровим, більшість основних релізів року була придбана, запущена кілька разів та відкладена "на потім", тому підбити підсумки ще та задача.
Простіше всього буде з грою року – для мене це очевидно Final Fantasy VII Rebirth. Епічна, фантастично красива і сповнена драматизму пригода, на яку було витрачено 194 години часу, і я навіть не помітив, як вони пролетіли.
На 8 годин більше зайняло проходження Horizon Forbidden West із доповненням Burning Shores, огляд якої у 2022 році я так і не встиг написати через початок повномасштабного вторгнення. Не зважаючи на те, що це досі найкрасивіша гра, яку я коли-небудь бачив, доповнення вже проходилося з перервами та через силу, а на певні необовʼязкові випробування я і зовсім махнув рукою.
Третя пройдена на PlayStation 5 гра – Star Wars Jedi: Survivor. Проходження відклалося більше ніж на рік, спершу через технічний стан гри, а потім я про неї банально забув. Гра вийшла далеко не шедевральною, але доволі цікавою, якщо ви зможете витерпіти затягнуті локації з “відкритим світом”, так що чекаємо на третю частину.
Буквально напередодні підбиття підсумків я нарешті розпакував диск з Final Fantasy XVI й пожалкував, що не зробив цього раніше, поки що гра виглядає дещо доросліше за інші частини серії, а надмірна коридорність рівнів (принаймні в перші десять годин) видається плюсом після купи open world проєктів, побачимо як там буде далі.
На Xbox Series X я серйозно грав лише в Call of Duty: Black Ops 6, XDefiant та Persona 3 Reload. І якщо з Call of Duty все зрозуміло, серія перетворилася на стерильний, "стабільно нормальний" шутер, який непогано підходить у якості вбивці часу, то XDefiant, який нещодавно вирішили закрити, навіть трішки шкода, до гри була величезна купа претензій, починаючи з проблем з балансом і закінчуючи жахливим мережевим кодом, але дизайн ігрових карт там був чудовий, чого я не можу сказати про той самий Black Ops 6.
Якби не було Final Fantasy VII Rebirth, то Persona 3 Reload мала б всі шанси стати грою року в моєму особистому хіт-параді (так, я в курсі про існування Metaphor: ReFantazio, але з цим давайте вже після свят), доповнена і розширена версія класичної вже гри з візуальним стилем Persona 5 – саме такі рімейки я хотів би бачити й для інших частин.
На ПК ситуація, на перший погляд, виглядає краще – Steam пише про 41 зіграну гру, але насправді 31 з них це тестування можливостей Steam Deck на нових і старих релізах. Власне, саме ПК я обрав для гри в "S.T.A.L.K.E.R. 2: Серце Чорнобиля", Indiana Jones and the Great Circle та Silent Hill 2, але з різних причин відклав проходження цих ігор на наступний рік. З портативною консоллю від Valve я провів набагато більше часу, ніж за клавіатурою та мишкою, в основному у Menace from the Deep та Marvel’s Midnight Suns.
Дмитро Джугалик, новинар “Межі”
2024 рік видався для мене дещо сухим на ігри, я не зміг закінчити Elden Ring, хоч награв понад 40 годин, спробував чимало нових проєктів, але особливо мене нічого не захопило. Це було до листопада, коли GSC Game World нарешті випустила довгоочікуваний S.T.A.L.K.E.R. 2: Heart of Chornobyl.
Попри те, що я не був знайомий з серією до того, я просто проковтнув гру за два тижні. Провівши понад 70 годин у Зоні, я був зачарований тутешнім світом. Майже щодня я проводив у грі по кілька годин, досліджуючи кожен закуток, кожну будівлю, шукаючи нові таємниці, завдання та артефакти. Навіть після цього у мене залишилося ще чимало речей для наступного проходження.
Враховуючи, що для гри готують щонайменше два доповнення, а GSC Game World активно випускають патчі, які у деяких випадках важать як сама гра, то наступні проходження будуть ще кращими. Хоча особливо жалітися мені теж немає на що, адже на щастя я практично не зустрічав жодних критичних багів.
Ще однією грою, яка змогла мене трохи затягнути та розбавити сухий в ігровому плані рік, стала Call of Duty: Black Ops 6. Востаннє я грав Call of Duty ще років десять тому, але рекламна кампанія зробила своє діло. Приємна стрільба у парі з крутою системою omni-movement подарувала мені чимало веселих годин у мультиплеєрі.
Ігри року на "Межі" (за кількістю згадок у тексті)
S.T.A.L.K.E.R. 2: Heart of Chornobyl – 4
Indiana Jones and the Great Circle – 3
Silent Hill 2 – 3
Life is Strange: Double Exposure – 2
Senua’s Saga: Hellblade II – 2
Як бачите, смаки, уподобання та ігрові платформи авторів та редакторів "Межі" виявилися дуже різноманітними й це насправді гарно. А у що грали у 2024 році ви, шановні читачі, та скільки разів вже пройшли S.T.A.L.K.E.R. 2? Додавайте власні ігри року в коментарях.