У попередній частині я почав цикл статей про фільмографію Джона Г’юза. Ви могли прочитати про початок його творчого шляху, не дуже вдалого, але ми зупинилися на моменті, коли автор отримав перший успіх та статус «сценариста, фільми якого приносять гроші». Це означає, що його остаточно перестали обмежувати студії й він міг творити як того бажав.
За період з 1986-1990 рр. Джон Г’юз створив 9 фільмів і один кращий за інший! Тож почнімо їх обговорювати, буде дуже цікаво!
«Красуня в рожевому» / Pretty in Pink (1986)
Моллі Рінгуод вже раніше надихала Джона Г’юза на написання сценарію під час створення «Шістнадцяти свічок». Цього разу вона познайомила його з піснею The Psychedelic Furs, яка надихнула Джона написати сценарій свого нового фільму під назвою «Красуня в рожевому». Цього разу він написав любовну історію про двох підлітків з різних соціальних станів і проблеми, з якими вони стикаються.
Виробничий процес створення фільму пройшов досить швидко і незабаром картину показали тестовій аудиторії. Але глядачам не сподобався фінал. У початковому варіанті сценарію головна героїня мала в кінці фільму розійтися з багатим хлопцем і залишитися зі своїм кращим другом з її району. Більшість тих, хто був на перегляді, сприйняли ідею фільму як «багаті й бідні не можуть бути разом» і Джону Г’юзу довелося поспіхом змінювати сценарій. Після перегляду фільму, не можу сказати однозначно, чи це було на краще, але, як на мене, початковий варіант виглядав більш «нестандартним» і в стилі сценариста. Забігаючи наперед, відзначу, що альтернативний фінал автор втілив наступного року у фільмі «Чудеса свого роду» (Але про це далі).
«Красуня в рожевому» розповідає про дівчину на ім’я Енді Уолш (Моллі Рінгуолд), яка живе бідно з безробітним батьком, матір їх покинула і головній героїні доводиться працювати після школи в магазині платівок. У неї є дивакуватий друг на ім’я Дакі (зіграв Джон Краєр), а також краща подруга Айона, якій вже за 30 років. Енді закохується в заможного однокласника на ім’я Блейн (Ендрю Маккарті), вона йому теж подобається, але його друзі не схвалюють спілкування з дівчиною, яку відкрито називають «мутантом» через її соціальний стан.
Сюжет абсолютно класичний і навряд здивує глядача, але від цього він не стає поганим. Просто складається таке враження, наче Джон Г’юз під час написання сценарію «Красуні в рожевому» творив його по власному шаблону «типового підліткового кіна». Сам фільм нагадує за атмосферою «Шістнадцять свічок» і за сюжетом теж, бо там героїня Моллі Рінгуолд теж закохувалася у заможного старшого хлопця, але в деталях історії зовсім різні. Хоча я вважаю «Шістнадцять свічок» кращим фільмом, у «Красуні в рожевому» присутній стандартний набір плюсів фільмів Джона Г’юза, а саме: гарна акторська гра підлітків, місцями хороший гумор, образи персонажів, які запам’ятовуються і викликають приємні емоції при перегляді, відчуття душевності та ностальгії за цим періодом свого життя. Фінал «Красуні в рожевому» вкотре доводить чому такі сюжети про кохання все одно привертають увагу, навіть якщо ви їх бачите вже мільярдного разу. Вийшло мило і може розчулити практично кожного.
Загалом «Красуня в рожевому» Джона Г’юза частково повторює його попередні роботи та не створює нововведень в жанрі, але при цьому «магія» сценаріїв цього творця робить твір достатньо цікавим та залишає приємні відчуття після перегляду. Один раз його подивитися точно варто, особливо якщо ви підліток!
При бюджеті в $9 мільйонів, фільм зібрав $40 мільйонів і став черговим фінансовим успіхом у кар’єрі Джона Г’юза, який от-от готувався випустити один зі своїх найкращих фільмів!
Присутній ще один момент, який варто згадати. Цей твір досі не озвучили українською мовою, проте є українські субтитри, що спрощує перегляд людям, які мають не дуже високий рівень володіння англійською.
«Вихідний день Ферріса Бюллера» / Ferris Bueller's Day Off (1986)
Молодість – це енергія та зухвалість. Цими двома словами ідеально можна описати фільм «Вихідний день Ферріса Бюллера».
Сюжет фільму: Ферріс Бюллер переконаний, що життя – це не тільки підготовка до іспитів, а й можливість насолодитися моментом. Тому він вдається до хитрощів, щоб обдурити своїх батьків та пропустити школу. Разом зі своїми друзями Ферріс вирушає у незабутні пригоди по місту.
Джон Г’юз використав дуже цікавий прийом, а саме «злам 4-ї стіни». Тобто Ферріс Бюллер регулярно перериває дійство і спілкується з глядачем. Його розповідь драйвово розкриває внутрішні мотиви: чому і як він вирішив прогуляти школу і влаштувати собі неймовірні вихідні. Цей формат по суті створює прямий діалог головного героя з глядачем і дозволяє більш яскраво та емоційно заглибитися в історію на екрані.
Сюжет розвивається динамічно. Добре, батьків персонаж обманув і залишився вдома, а як звільнити зі школи свою дівчину та кращого друга? Ферріс весь час придумує інтригуючі плани та не менш ефектно їх реалізовує. Він розумний, уважний, викручується навіть з найскладніших ситуацій, але найголовніше – це його впевненість.
Метью Бродерік чудово зіграв роль хлопця, у якого все завжди йде за планом і якому не зможуть завадити ні душний директор школи, ні сестра, яка хоче попалити його на брехні. По сюжету персонаж Ферріса має сильне бажання прогуляти школу. Навчання скоро завершується і після екзаменів не факт, що друзі матимуть змогу ще так зібратися та добре провести час, тому головний герой намагається за будь-яку ціну провести вихідний, який вони з друзями не забудуть ніколи у своєму житті!
Загалом, «фішка» фільму в його персонажах. Вище було описано про харизму Ферріса, але не менш цікавим вийшов і його друг на ім’я Кемерон. Він переживає протягом фільму трансформацію від невпевненості та страху перед батьком до повної готовності чинити йому опір. Було ще дуже смішно спостерігати за невдалими спробами сестри Ферріса Джині та директора їхньої школи вивести персонажа на чисту воду. До речі, в моменті, коли Джині потрапила до поліцейського відділку і поцілувалася з одним правопорушником, цю роль зіграв молодий Чарлі Шин.
«Вихідний день Ферріса Бюллера» - чудовий фільм, який рекомендується до перегляду кожному! Розумний та цікавий сценарій, по-справжньому живі та харизматичні герої, крутий гумор і музичний супровід. Зокрема, Ферріс Бюллер і його друзі дуже атмосферно та з душею провели нас по визначних місцях Чикаго кінця 1980-х. Це однозначно один з найкращих проєктів, які Джон Г’юз створив за весь час! Якщо ви хоч раз прогулювали заняття, цей фільм нагадає вам про шкільні часи та ваші власні пригоди. Бо коли ще можна так безтурботно провести час, як не в школі?
Фільм був дуже успішним. При бюджеті в $5 мільйонів, він зібрав аж $70 мільйонів. Роль Ферріса Бюллера так і залишилася головною в житті Метью Бродеріка. Сам персонаж став популярним, на нього навіть посилалася у своїй промові Барбара Буш в 1990 році. «Ферріс Бюллер бере вихідний» вплинув на музику цілого покоління і можете не сумніватися, будь-який фільм чи серіал про підлітків, який має багато хитрих планів і регулярно ламає 4-ту стіну точно частково надихався цим твором. Картина пародіювалася чимало разів, наприклад сцену після титрів повторив один в один «Дедпул» у 2016 році. Ну і загалом фільм можна стабільно побачити на хороших місцях в рейтингах «найкращих комедійних фільмів всіх часів» чи «найкращі фільми про школу».
«Чудеса свого роду» / Some Kind of Wonderful (1987)
Джон Г’юз був дуже незадоволений, що фінал «Красуні в рожевому» довелося змінити через невдоволення тестової групи й він твердо вирішив створити фільм зі схожою тематикою, але змінити головним героям стать і показати таке завершення історії, яке автор хотів від самого початку. Він запропонував провідну роль подруги головного героя на ім’я Воттс Моллі Рінгуолд, але вона відмовилася, бо хотіла зніматися у більш дорослому кіно. Джон Г’юз сприйняв це як особисту образу і на цьому їхня співпраця завершилася. Більше Моллі Рінгуолд у фільмах творця не з’являлася, а його улюбленим актором для співпраці став Джон Кенді. З цим можна пов’язати й факт, що після «Чудеса свого роду» Джон Г’юз не створив жодного фільму про підлітків, головними героями його наступних картин були завжди або дорослі або діти.
Фільм розповідає про хлопця на ім’я Кіт — учня середньої школи, який після занять працює механіком та живе зі своєю родиною у бідному районі. Його батько хоче, щоб він вступив до коледжу, але Кіт не погоджується, оскільки його більше цікавить мистецтво. Коли дівчина його мрії на ім’я Аманда розлучається зі своїм багатим хлопцем, Кіт запрошує її на побачення, і вона погоджується, щоб поквитатися з колишнім. Але багатий хлопець планує помститися Кіту.
На мою думку, персонаж Кіта буде близьким для більшості чоловіків, бо майже кожен стикався зі схожими проблемами в підлітковому віці. А саме, ситуація, коли одноліткам більше подобаються багатші та доросліші, а вам ще треба якийсь час почекати, щоб чогось досягти та бути поміченим. Головний герой має значно гіршу машину за однокласників, живе в бідній родині, повинен тяжко працювати, щоб піти до коледжу, але при цьому він не здається у своєму прагненні причарувати дівчину, яка йому дуже подобається.
Але не все так просто. Джон Г’юз дуже нестандартно підходить до сценарію й основним питанням стає чи повинен головний герой отримати бажану дівчину? Не пам’ятаю, щоб така думка лунала в подібних фільмах раніше. Кіт по сюжету витрачає на побачення з Амандою всі гроші на коледж, які дуже довго збирав, але не для того, щоб бути з цією дівчиною, а щоб довести собі, що він не гірший за інших. Хоча між персонажами з’являється під час зустрічі певні почуття, проте Кіту стає зрозуміло, що вони дуже різні і в них навряд щось вийде. Не буду спойлерити фінал фільму, але вийшло досить життєво та нестандартно, кожен з героїв змінився протягом сюжету, як зокрема і їхні пріоритети. Сама історія так побудована, що іншого завершення бути не могло, за що Джону Г’юзу велика повага, особливо за те, що з другого разу все-таки домігся реалізації своєї ключової ідеї, яку хотів показати в «Красуні в рожевому».
Невідомо, який у фільму був бюджет, але зібрав він $18 мільйонів, що більш ніж вдвічі менше, ніж «Красуня в рожевому», проте отримав кращі відгуки від критиків і глядачів. Можна навіть вважати «Чудеса свого роду» своєрідним діамантом свого часу.
«Чудеса свого роду» дійсно є більш допрацьованою версією «Красуні в рожевому». Переконаний, що фільм сподобається дуже багатьом глядача і однозначно допоможе деяким підліткам визначитися у своїх бажаннях. Головний успіх картини в тому, що тут не створюються ілюзії для підростаючого покоління, натомість пропонується реальний життєвий досвід, який змусить задуматися і згодом зробити власний усвідомлений вибір. Твір однозначно вартий перегляду! Дуже мало людей його згадують як найкращу роботу Джона Г’юза, але «Чудеса свого роду» дійсно вартий встати в один ряд з «Клубом Сніданок» чи «Вихідний день Ферріса Бюллера»!
На превеликий жаль, фільм не було перекладено українською мовою навіть з субтитрами (назва, яка використовується у статті та найчастіше зустрічається в Google - це по суті калька з російської, сподіваюсь колись цей фільм продублюють і він отримає милозвучну назву «Дещо прекрасне»). А поки що картину можна переглянути в оригіналі англійською.
«Літаком, потягом, автомобілем» / Planes, Trains and Automobiles (1987)
Починаючи з цього фільму Джон Г’юз зав’язав зі сценаріями про підлітків і створив проєкт, який став одним з найкращих у його кар’єрі.
Фільм розповідає історію Ніла Пейджа, успішного рекламіста, який напередодні Дня подяки намагається дістатися додому. Однак його подорож перетворюється на справжній хаос через скасовані рейси та низку несподіваних подій. Випадковим супутником Ніла стає Дел Гріффіт – безтурботний і ексцентричний продавець кілець для душу. Ці дві абсолютно різних людини змушені провести разом кілька днів, долаючи різноманітні труднощі та перешкоди.
Це еталонний роуд-муві, який сильно вплинув на жанр і більшість комедій про «двох не схожих один на одного персонажів, які вимушені разом подорожувати» явно надихалися цим твором. Не дивно, бо «Літаком, потягом, автомобілем» - неймовірно смішний фільм, який має один з найкращих комедійних дуетів в історії.
Стів Мартін та Джон Кенді чудові актори самі по собі, вони дійсно вміють створювати гумор та робити кожну сцену зі своєю участю смішнішою. Вони не тільки зіграли свої найкращі ролі, а й втілили на екрані ідеальну комедійну взаємодію між персонажами, яка не відпускає до самого кінця. При цьому герої – справжні люди зі своїми переживаннями та проблемами. Джон Г’юз як ніхто інший вмів створювати реалістичних героїв, тому яким би легковажним не був персонаж Дела Гріффіта, коли Ніл Пейдж виказує в одній з ранніх сцен, як сильно той йому не подобається, лице Джона Кенді змінюється на більш сумне, він пояснює, що не збирається змінюватися, бо не хоче бути лицеміром і глядачі вже готові йому співчувати, бо відчувають, що цей хлопець не такий простий, яким здається. Ця сюжетна лінія доходить до кульмінації в фіналі та відкриває Дела Гріффіта зовсім з іншої сторони, викликаючи вже не звичний сміх, а щирі сльози, бо настільки сумної історії від цього персонажа зовсім не очікуєш.
Варто згадати про те як цей проєкт отримав рейтинг R, тобто для дорослих. Це дуже дивно, враховуючи, що 99% сцен фільму абсолютно невинні та чудово підходять для сімейного перегляду. Проте, все вирішив момент, де розлючений Стів Мартін, після довгої та важкої прогулянки до термінала накричав на агентку з оренди автомобілів, використавши слово “fuck” аж 19 разів. Це не тільки одна з найсмішніших та найщиріших сцен у фільмі, а й загалом в жанрі комедії.
Вирізати її було б справжнім злочином проти мистецтва, але вона стала по суті єдиною причиною, чому сімейна комедія до Дня подяки знаходиться в одній категорії з Робокопом, який вийшов того ж року. А тепер згадайте найбільш пам’ятні та жорстокі моменти фільму про робота-поліцейського, щоб зрозуміти наскільки рейтингова система може бути несправедливою. Скільки Джон Г’юз не намагався оскаржити це рішення, рейтингова комісія була непохитною. Можете не переживати щодо цієї сцени, якщо переглядатимете з дітьми, український дубляж знівелював усі матюки.
Попри дорослий рейтинг, фільм був успішним у прокаті, зібравши майже $50 мільйонів при бюджеті в $15 мільйонів, отримавши схвальні відгуки від критиків і глядачів. Передивлятися «Літаком, потягом, автомобілем» до Дня подяки стало своєрідною традицією для багатьох американців. В Україні, як не дивно, чимало людей вважають цей твір різдвяним або новорічним і дійсно, певна атмосфера зимового свята однозначно присутня. Ситуація схожа з «Міцним Горішком», який не планувався бути святковим фільмом, але примудрився таким стати.
Однозначно подивіться «Літаком, потягом, автомобілем», фільм дійсно цього заслуговує! Це дуже весела пригода у виконанні двох неймовірних акторів з фіналом, який пробиває до сліз. Якщо вже дивилися, можете зробити повтор, адже скоро починаються зимові свята.
«У неї буде дитина» / She's Having a Baby (1988)
Настав час зайти на спірну територію, бо цей фільм дехто вважає одним з найкращих, інші – невдалою і сумбурною роботою режисера. Але як завжди, істина десь посередині.
Перше, що впадає в око, Джон Г’юз вирішив відійти від чистої комедії та вдався до певного експерименту – тепер ми споглядаємо за драматичним сюжетом з життя молодої пари Джейка (Кевін Бейкон) та Крісті (Елізабет Макговерн). «У неї буде дитина» починається з підготовки до їхнього весілля та переживань героя Бейкона щодо свого майбутнього: чи готовий він до нього. Далі він одружується зі своєю коханою дівчиною і все як в реальному житті, а саме: переїзд в нове житло, пошук роботи, проблеми при заплідненні, невпевненість щодо свого життєвого вибору тощо. Попри простий і передбачуваний сюжет картина дуже чітко і реалістично передає проблеми, з якими стикається майже кожна доросла людина. Але, як на мене, деякі сюжетні лінії фільму здаються зайвими, наприклад, герой Алека Болдуіна для мене залишився незрозумілим персонажем, який просто періодично з’являється і більшість сцен із ним створені просто для розтягування хронометражу.
Найбільше мені сподобався образ головного персонажа Джейка, якого чудово втілив Кевін Бейкон. Він зміг своєю акторською грою витягнути навіть не дуже вдалі моменти. Герой вийшов дуже живим і йому щиро співчуваєш. Саме тому фінал зі складними пологами його дружини Крісті дійсно пробиває на емоції та дійсно цікавий. Як на мене, Джейк вийшов таким справжнім, бо Джон Г’юз через нього розповідав про власні переживання, коли він був молодим. На це вказує як мінімум паралель, що Джейк, як і сам Джон працював рекламним копірайтером і має письменницький талант.
Окрему цікавість представляють титри, бо в них задіяні чимало акторів, зокрема персонажів попередніх фільмів Г’юза, які обирають ім’я дитині Джейка та Крісті. Це і Ферріс Бюллер, і герої наступної роботи сценариста «Добре на природі», Білл Мюррей, Вуді Гаррельсон, Майкл Кітон та інші зоряні камео. Смислу в цьому не дуже багато, але це просто прикольно.
«У неї буде дитина» присутній фірмовий гумор сценариста, хоча не завжди вдалий, душевна атмосфера та гарний саундтрек. Фільм точно варто переглянути хоча б раз і він або стане вашою улюбленою роботою Джона Г’юза, або вам не сподобаєтеся і ви будете недолюблювати цей проєкт. Моя думка десь посередині, бо там де «У неї буде дитина» хороший фільм, він по-справжньому приносить задоволення, проте проблем у стрічки чимало.
Фільм зібрав $16 мільйонів доларів при бюджеті в $20 мільйонів і критики поставили йому незадовільну оцінку, що стало помірним провалом для режисера.
«У неї буде дитина» також не дубльований українською мовою і субтитри відсутні, будемо сподіватися колись і його озвучать. А поки можна переглянути в оригіналі англійською.
«Добре на природі» / The Great Outdoors (1988)
Сюжет: Головний герой, Чет Ріплі, вирішує провести сімейну відпустку на озері, сподіваючись відпочити від міських клопотів і зміцнити стосунки з синами. Але його спокійні плани руйнуються, коли несподівано приїжджає сестра його дружини на ім’я Конні зі своїм багатим і зарозумілим чоловіком Романом Крейгом та двома доньками-близнючками. Роман звик до розкошів і не збирається відмовлятися від них навіть під час відпочинку на природі. Його бажання продемонструвати свій статус і багатство постійно вступає в конфлікт з простими задоволеннями і спокійним ритмом життя сім'ї Чета.
«Добре на природі» нагадує фільми серії «Відпустка», тільки акцент змістили з відносин всередині однієї родини до веселого протистояння двох голів сімейств, одного з яких грає Джон Кенді, а іншого Ден Ейкройд, якого ви можете знати за «Мисливцями на привидів». Це по суті є родзинкою картини, бо саме екранна взаємодія цього дуету і робить дійство таким смішним. Насправді важко створювати розлогий опис про «Добре на природі», бо це досить просте кіно і точно не найкраща робота Джона Г’юза. Фільм не вражає непередбачуваним сюжетом чи цікавими роздумами, але його дуже приємно переглядати й він чудово підіймає настрій. Must have для сімейного перегляду! Після «Добре на природі» хочеться теж поїхати за місто і провести час з рідними.
При бюджеті в $24 мільйони, стрічка зібрала $43,5 мільйони, що є досить непоганим результатом. Критики оцінили новий фільм Джона Г’юза посередньо, але аудиторія прийняла його досить тепло і судячи з наступних релізів, ця прірва між оцінками лише зростатиме.
«Дядечко бак» / Uncle Buck (1989)
Коли батьки трьох дітей змушені несподівано від'їхати, вони звертаються за допомогою до свого безтурботного родича на ім’я Бак. Він типовий холостяк, який не дуже любить дітей і взагалі не вміє за ними доглядати. Спочатку все йде шкереберть: безлад у домі, неслухняні діти та постійні непорозуміння. Але поступово, попри всі труднощі, між дядьком і племінниками виникає міцний зв'язок. Бак виявляє в собі несподівані батьківські якості, а діти знаходять у ньому не тільки опікуна, але й друга.
Це один з прикладів, коли харизматичний актор витягує фільм на всі 120%. Неможливо уявити «Дядечка Бака» без Джона Кенді, якби не він, цей проєкт точно став би одним з найгірших фільмів Джона Г’юза. Уявіть головного героя безробітним м’якушем, який постійно курить і п’є пиво, а на життя заробляє азартними іграми. Він любить хтиво жартувати та їздить на машині, яка виробляє більше викидів в атмосферу ніж цілий завод, зокрема персонаж має садистські нахили. І тільки Джон Кенді міг зіграти таку відразливу особистість так, щоб глядачі могли йому переживати й він викликав позитивні емоції. Цей герой хоча і має багато недоліків, але він в цілому хороший хлопець і люблячий дядько, який завжди готовий допомогти своїм племінникам, навіть коли вони поводяться з ним несправедливо. Зокрема, це стосується сюжетного повороту, коли старша племінниця Бака на ім’я Тіа підставляє його. В цей момент серце глядача буквально обливається кров’ю, бо герой не заслужив того, що з ним відбувалося на екрані. Попри цю зраду, він все одно потім прийшов їй на допомогу, жертвуючи потенційним заробітком на скачках. Бак демонструє своїми вчинками, що з нього може вийти чудовий батько і його погані звички не роблять персонажа негідною людиною. Завдяки чудовій акторській грі Джона Кенді навіть, на перший погляд, злі та неприємні жарти стають м’якшими та сприймаються краще, а його взаємодія зі своїми племінниками викликає найрізноманітніші емоції.
Це перший фільм Джона Г’юза у якому зіграв Маколей Калкін. Роль у нього невелика, але досить пам’ятна, з цим персонажем майже всі сцени вийшли смішними та при цьому милими. Не дивно, що саме цього актора Г’юз потім обрав зіграти Кевіна у «Сам удома».
«Дядечко Бак» став касовим хітом, заробивши майже $80 мільйонів при бюджеті в $15 мільйонів. Критики оцінили фільм посередньо, зокрема Роджер Еберт взагалі поставив йому 1,5 зірки з 4 і був дуже незадоволений картиною. Цих людей можна зрозуміти, бо якби Бака грав інший актор, стрічка сприймалася б певною мірою озлобленою та напруженою, а жарти на кшталт «Ідіть у центр міста і хай щурі згризуть це з вашого обличчя» виглядали образливо та неприємно. Водночас глядачі більш позитивно поставилися до «Дядечка Бака» і це став для багатьох один з найулюбленіших фільмів Джона Г’юза. В Україні цю стрічку також дуже люблять і я рекомендую її всім до перегляду, хто цього ще не зробив!
«Різдвяні канікули» / National Lampoon's Christmas Vacation (1989)
Якщо перший фільм серії «Канікули» (або як інший варіант «Відпустка», який був використаний у минулій частині статті) по праву вважається одним з найкращих фільмів про сімейну подорож, його продовження – «Різдвяні канікули» став еталонним представником різдвяного кіно. Він не такий популярний як «Сам удома», але від того не менш смішний і цікавий. Сюжет буквально повторює схему першої частини, тільки в нових декораціях: все, що могло піти не так під час підготовки до святкування Різдва йде не так! Повторюються і деякі жарти, але вони створюють відчуття зв’язаності між цим і попереднім проєктом, попри те, що дітей в «Різдвяні канікули» грають нові актори. Зате Чеві Чейз та Беверлі Д'Анджело так само сяють у своїх образах Кларка та Еллен Грізволдів. Продовження також стало більш сімейним фільмом, тепер можете не закривати дітям очі під час деяких сцен.
Цікавий факт: режисером фільму мав стати Кріс Коламбус, але він постійно сварився з Чеві Чейзом, який ставився до нього негативно і вирішив покинути проєкт. Згодом Джон Г’юз запропонував йому два сценарії, за якими можна зняти наступний фільм і Кріс обрав «Сам Удома». Враховуючи майбутній успіх цього твору, обирати цей хлопець точно вмів.
Фільм став хітом, зібравши $73 мільйони при бюджеті в $25 мільйонів і отримав з часом статус «різдвяної класики» від глядачів, попри посередні оцінки від критиків.
На мій погляд, продовження вийшло якщо не кращим, то як мінімум на рівні з першою картиною, рекомендую переглянути його всім, особливо людям, яким міг набриднути щорічний перегляд наступної роботи Джона Г’юза.
«Сам удома» / Home Alone (1990)
У даному циклі статей про Джона Г’юза назва цього твору вже неодноразово фігурувала, але по-іншому бути не могло, бо це найуспішніший проєкт автора. Мені здається неможливо уявити людину, яка не бачила цей фільм. Різдвяна класика, яка прижилася і в Україні. Звісно ж це «Сам Удома».
Не бачу смислу переповідати сюжет, тому розповім більше про створення фільму та цікаві факти.
Джон Г’юз задумав «Сам Удома» коли готувався до відпустки. Цитата: «Я збирався їхати у відпустку і складав список усього, що не хотів забути. Я подумав: «Ну, краще мені не забувати своїх дітей». Тоді я подумав: «А що, якби я залишив свого 10-річного сина вдома?». Він написав вісім сторінок нотаток, які переросли в сценарій. Уявивши, що діти від природи найбільше бояться грабіжників, Г’юз також вивів цей аспект у сюжет фільму.
Кріс Коламбус став режисером фільму, але він був не лише найманим працівником, бо частково переписав сценарій Джона Г’юза (в титрах як сценарист не вказаний). Найбільшим внеском Кріса став персонаж старого сусіда Кевіна на ім’я Марлі, сюжетна лінія якого стала серцем фільму і зворушує до глибини душі.
Маколея Калкіна на головну роль Джон Г’юз запропонував після зйомок «Дядечка Бака», бо його вразив талант молодого актора. Коламбус вирішив спочатку прослухати 200 дітей, але потім погодився, що найкращим виконавцем буде Калкін. Бандита Гаррі міг зіграти Роберт Де Ніро, але він відмовився і цю роль в результаті зіграв Джо Пеші, якому було дуже незвично зніматися у сімейному кіно. Джон Кенді зіграв мандрівного музиканта Гаса, але мав дуже завантажений графік і міг виділити на фільм лише один день. Всі сцени з ним були зняті за 23 години і Кенді був єдиним актором, якому Г’юз дозволив відмовитися від сценарію, тому всі діалоги цього персонажа були імпровізовані. Сам актор отримав за «Сам Удома» трохи понад $400 доларів, бо вважав свою участь скоріше послугою старому другу.
Основні зйомки проходили з 14 лютого по 8 травня 1990 року і мали багато цікавих моментів. Сцен з фільму, які Кевін використав, щоб розігрувати кур’єра піци та бандитів, насправді не існує і це була своєрідна пародія на «Янголи з брудними обличчями» 1938 року. Цю сцену «фільму в фільмі» було знято за день. Маколей Калкін через свій вік (10 років) не міг працювати пізніше 10 вечора, що ускладнювало знімальній групі процес зйомок вночі. Найбільш проблемним актором виявився Джо Пеші, який постійно скаржився помічнику режисера, що через незручний графік зйомок він не може вранці грати в гольф. Одержимість цим спортом в актора була настільки велика, що довелося перенести графік на дві години пізніше. Зокрема, Джо Пеші намагався уникати Калкіна, щоб його страх перед бандитами виглядав більш справжнім. Але він трохи перестарався і реально завдав травм молодому акторові у сцені, де Гаррі кусає Кевіну палець. У Калкіна досі є шрам з того часу. Окрему напругу створювали трюки, бо це глядачу дивитися фінальний результат дуже смішно, а Кріс Коламбус з усією знімальною групою за серце трималися і молилися, щоб каскадери залишилися живими.
Композитором «Сам Удома» став сам Джон Вільямс і це одна з його найбільш відомих робіт. Музика у фільмі для українського глядача примітна тим, що заново популяризувала “Carol of the Bells”, яку ми знаємо як англомовну версію «Щедрика». Мелодія “Somewhere in My Memory” отримала номінацію на «Оскар», як і сам саундтрек загалом.
Прем’єра «Сам Удома» відбулася 10 листопада 1990 року в Чикаго. Критики фільм не полюбили та поставили йому посередні відгуки. Лунали слова, що «ніколи цей фільм не стане різдвяною класикою». В результаті:
- Третій найкасовіший фільм в історії на той момент ($476 мільйонів зборів при бюджеті у $18 мільйонів);
- Перший фільм за касовими зборами протягом 12 тижнів після прем’єри, а в десятці фільмів по зборах за тиждень він фігурував з листопада аж до середини червня;
- 21 рік «Сам Удома» утримував статус найкасовішої комедії в історії;
- 28 років мав статус найбільш успішного різдвяного фільму;
- 2 номінації на «Оскар» за найкращий саундтрек та оригінальну пісню, а також 2 номінації на «Золотий Глобус», включно з «найкращий актор» для Маколея Калкіна.
І закриває це питання факт, що у 2023 році Бібліотека Конгресу вибрала «Сам Удома» для збереження в Національному реєстрі фільмів як «культурно, історично чи естетично значущий».
Можна довго дивуватися реакції критиків, але насправді «Сам Удома» не мав вийти хорошим фільмом. По його продовженнях можна побачити, що ця історія вийшла лише тому, що автори дуже старалися і навіть сцени, які не мали бути смішними чи душевними стали такими завдяки шикарному акторському складу і майстерності Кріса Коламбуса та Джона Г’юза.
«Сам Удома» має чудовий сценарій, він неймовірно смішний і душевний, музика стала другою візитівкою картини, Маколей Калкін вразив усіх своєю акторською грою, попри свій юний вік. Навіть наївні та недоречні жарти, які зазвичай під час перегляду дратують, тут сприймалися природньо та викликають посмішку. Ніхто не очікував від «Сам Удома» чогось надзвичайного і люди були приємно здивовані наскільки це чудовий твір. Фільм підкорив серця людей по всьому світу, зокрема й в Україні, де «Сам Удома» транслюється щороку перед зимовими святами і його ніколи не набридне переглядати!
На цій високій ноті друга частина розповіді про творчість Джона Г’юза підходить до завершення. Сподіваюся оглянуті мною фільми зацікавили вас їх подивитися або передивитися. В третій частині буде огляд інших культових фільмів режисера, адже їх ще чимало!