Сучасний дизайн смартфонів майже не пропонує унікальних рішень. Прямокутна монолітна форма має відмінності у дизайні блоків камер, кольорах, округлості тих чи інших кутів… Проте глобально різноманіття і близько не таке, яким воно було 20-30 років тому.
Так, є ніша складаних смартфонів, яка нещодавно втрутилася в буденність й принесла щось “нове”. Але певні особливості роботи з ними звели дизайн до того ж самого — повторювана зовнішність з різницею в малюнках блоків камер, розмірах корпусу, кольорах тощо.
Стільникові телефони мали в тисячі раз менше можливостей. В певні моменти було добре, якщо вони мали кольорові дисплеї чи більше як три варіанти поліфонічних рингтонів. Але ж наскільки цікавішими та сміливішими були дизайнерські рішення того часу. В цій невеличкій статті ми вирішили пригадати декілька таких пристроїв, опцій корпусів та можливостей, які все ще зберігають певне місце в пам’яті (та серцях). Тож пропоную вам на декілька хвилин зануритися у ностальгію з редакцією “Межі”. (Спойлер: часто згадуватимемо саме Nokia, але й інших виробників спробуємо не пропустити.)
Nokia 3310
Так, початок банальний, погоджуюся. Однак це дійсно один з найпопулярніших стільникових телефонів. В нього не було кольорового дисплея чи якихось виняткових можливостей. Розважити він міг хіба що легендарними іграми Snake або Space Impact. Звісно, були дзвінки та повідомлення…
Але! В історії стільникового зв’язку Nokia 3310 залишилася з тегом «цеглина», бо можна було скільки завгодно перевіряти міцність цього корпусу. Звісно, пошкодити його все одно можна було. Проте конструкція дозволяла доволі легко замінити зовнішні пластикові панелі й таким чином отримати мало не новий телефон.
Модель була настільки популярною, що у 2017 році, компанія HMD, що використовувала бренд Nokia, відродила класичний телефон.
Також Nokia 3310 мала стандартні кнопки. Як і у більшості телефонів того часу, сенсорних екранів у широкому вжитку не було, й всі дії виконувалися клавішами. Це було абсолютно незручно, у порівнянні з сьогоденням. Але користуватися телефоном можна було в будь-яких рукавицях, а набирати текст повідомлень можна було в принципі без погляду на екран. Кумедні часи.
Власне, дві особливості старих телефонів можна винести у два наступні узагальнені пункти.
Знімні акумулятори
Попри те, що корпуси окремих телефонів могли здаватися закритими, їх задні панелі все одно можна було доволі легко відкрити. В ті часи ще не було загального стандарту захисту від води та пилу, чи претензій на монолітність корпусу. Натомість можна було легко отримати доступ до акумулятора, який знімався легше, ніж батарейки з пульта керування телевізором. І під акумулятором часто розташовувався слот для SIM-карти (mini-SIM, якщо бути точним).
По-перше, оновити акумулятор без необхідності завітати у сервісний центр було максимально просто. По-друге, для певних акумуляторів можна було знайти зовнішній зарядний пристрій, що дозволяло “зарядити” телефон за хвилину, змінивши батарею. Такою опцією майже ніхто не користувався, але це було можливим.
Сучасні смартфони таким похизуватися не можуть. І навіть з оновленими вимогами надати користувачам більше можливостей для самостійного ремонту ґаджетів, конструкції майже всіх смартфонів швидкої заміни акумулятора не передбачають. Проте й заряджаються через стандартизований роз’ємом, а не як тоді: “В кого є блок живлення для тоненької Nokia?”.
Фізичні клавіатури
Більшість стільникових телефонів не передбачала сенсорних дисплеїв (до цього теж ще повернемося). Відтак будь-яка взаємодія відбувалася за допомогою клавіш на корпусі. Й хоча зараз вже важко навіть уявити, як це все можна було робити, навіть я свого часу міг набрати та відправити повідомлення без погляду на екран.
Проте цікаве тут зовсім інше. Попри те, що більшість телефонів мали звичайний набір клавіш, експерименти з їхнім розміщенням це не скасовувало. Деякі з перших “смартфонів” також могли похизуватися такими особливостями. А іноді клавіатури ставали майже головною “фішкою” не просто лінійки, а всього бренду.
BlackBerry
Пристрої від відомого канадського виробника BlackBerry (або RIM — Research In Motion) запам’яталися у першу чергу QWERTY-клавіатурами. Звісно, це була не єдина компанія, яка виготовляла такі. Наприклад, серед конкурентів були окремі моделі Nokia, Palm, Motorola та Samsung. Але, певно, найпершою згадується саме BlackBerry, коли йдеться про QWERTY-клавіатури.
Окрім цього BlackBerry мали репутацію добре захищених систем для спілкування, тому успішно займали свою нішу для бізнесу. Згодом саме поява смартфонів з сенсорними екранами (та впертість керівництва, яке не вірило в успіх iPhone) “поховала” концепцію BlackBerry.
Nokia E90
Але й опцій було більше. Наприклад, модель Nokia E90 зовні могла здатися просто товстезним на 2007 рік комунікатором з “обличчям" Nokia E51, на яке надягли здоровезний корпус. Насправді ж він відкривався наче книжка, а всередині знаходилися більший дисплей та клавіатура. Якщо опустити деталі, то концепція сучасних складаних смартфонів доволі близька до цього.
Nokia E70
На противагу таким рішенням, QWERTY-клавіатуру можна було отримати й значно цікавішим шляхом. Nokia E70 теж могла здатися просто товстеньким телефоном. Але теж відкривалася. При чому половина корпусу підіймалася наверх, над дисплеєм. Потім телефон треба було повернути для коректної роботи з ним. Ще й кліки від фіксації позиції були дуже прикольні.
Перед цим, до речі, була нерозкладна версія Nokia 5510, дизайн якої нагадував той самий Nokia 3310, але з QWERTY-клавіатурою. Зараз це має дуже дивний вигляд, але свого часу такий телефон був ще тим показником “серйозності” користувача.
Власне, лінійка E у Nokia передбачала рішення для бізнесу. З такими пристроями користувач мав змогу відповідати на повідомлення, швидше працювати з документами чи навіть користуватися браузером. Але широкої популярності моделей на кшталт E70 не було, тож часто побачити подібний ґаджет було доволі складно.
Siemens SX1 та Nokia 7600
Чудернацькі форми на цьому не зупинялися. Для прикладу, Siemens SX1 розміщував стандартний набір клавіш, який розташовувався по боках дисплея. Звісно ж, таке розташування елементів керування потребувало звички та спочатку набрати номер чи відправити повідомлення було не дуже зручно. Але з часом руки звикали до нього.
Деякі варіанти Nokia також використовували схожий трюк, але мали значно радикальніший підхід до дизайну. Nokia 7600 мала клавіші довкола дисплея, а корпус телефона мав форму кумедного манго або листочка. Також навряд це був зручний гаджет, адже, як і SX1, для повноцінної роботи він передбачав, що обидві руки користувача вільні. Але форма точно була оригінальною.
Motorola Razr
Щодо форм, важко не згадати легендарні “розкладачки”. Зараз вони набули трошки іншої ідеї та мають значно більше можливостей. Проте свого часу розкладні телефони були неймовірно популярними, й серед таких є безумовний лідер — Motorola Razr.
В цю історію ми вже занурювалися детальніше.
Serene
Час від часу виробників закидало в дивні версії дизайну, як-от спільний проєкт Samsung та Bang & Olufsen — Serene. Це точно не конкурент для популярного Razr, але так само мав розкладний корпус та клавіатуру в стилі ще старших стаціонарних телефонів. Я такого ніколи не бачив, і навряд хотів би таким користуватися. Але, певно, своїх покупців модель знаходила.
Окрім дуже незвичного дизайну, телефон можна було б відзначити за цікавий пристрій для заряджання — така собі невеличка станція, до якої кріпився телефон.
Але поряд із цим також була цікава категорія рухомих корпусів — “слайдери”.
“Слайдери”
Ідея була доволі простою. Корпус поділявся на дві частини. У закритому стані перед користувачем залишалися дисплей, навігаційні та функціональні клавіші тощо. Вони розташовувалися на верхній половині корпусу, яку можна було “штовхнути” вверх, що відкривало доступ до прихованої під ними клавіатури.
“Слайдери” не були настільки ж популярними, як розкладні телефони. І в них також були свої недоліки, адже механізм з часом міг забруднитися чи розхитатися. Але цікавих моделей все одно вистачало. Серед таких можна згадати Samsung SCH-E250, преміальну Nokia N95, Nokia XpressMusic 5300, Sony Ericsson Walkman W580 тощо.
Певно, одним з найпопулярніших, або принаймні який частіше за все потрапляв у моє поле зору — Nokia 6500 Slide.
До речі, у 2015 році чергова спроба реанімувати BlackBerry заразом нагадала фанам технологій про такі корпуси у моделі BlackBerry Priv. В ній вже був Android 5 з подальшим апгрейдом до шостої версії, AMOLED-дисплей, Qualcomm Snapdragon 808… І все це не допомогло власникам бренду його відродити. Але спроба була непоганою.
Повернімося до минулого, де були й менш популярні, але не менш цікаві прояви “слайдерів”.
Nokia 8910i та Nokia 8800
Преміальна лінійка Nokia 8xxx також пропонувала стильні опції. Наприклад, Nokia 8910i, як і її попередні версії, була нестандартним “слайдером”, ще й в титановому корпусі. Телефон був “закритим”, демонструючи лише дисплей. Але натиском на бокові клавіші можна було ефектно відрити клавіатуру, яка разом з дисплеєм плавно підіймалася з нижньої частини корпусу.
У простішої, але теж недешевої версії Nokia 8800, як і у декількох її модифікацій, був тонший корпус без автоматичного виїзду клавіатури. Однак її можна було “виштовхнути” великим пальцем. Порівняно не так ефектно, як у дорожчої версії, але й цікавіше, ніж у моноблоків чи ширше вживаних дешевших “слайдерів”.
Nokia N810
Також “слайдери” могли посунути всю передню панель вбік, що відкривало перед користувачем клавіатуру. Деякі з них, як-от Nokia N810, навіть вже мали сенсорні дисплеї. При чому подібний концепт ще якийсь час намагався конкурувати з iPhone та першими повністю сенсорними Android-смартфонами. Але, як можна зрозуміти зараз, програв.
Резистивні дисплеї
Якщо ми вже згадали сенсорні дисплеї, то зробимо маленьку паузу від форм. Цікавою особливістю перших масових телефонів із сенсорними дисплеями був сам тип цих екранів. На відміну від сучасних ємністних, тоді використовувалися резистивні екрани. Такі потребували зовсім невеликого зусилля для спрацювання, а не простого доторку. Таким чином випадкових спрацювань було менше, але потрапити в дрібні елементи інтерфейсу легше було нігтем (хоча не так багато таких елементів взагалі було).
Ба більше, деякі з таких сенсорних телефонів навіть мали прихований в корпусі стилус для керування, як був у, скажімо, Sony Ericsson M600i. Ним навіть можна було малювати букви у повідомленнях, які телефон розпізнавав та перетворював рукописний текст на друкований.
Nokia 3250 та Nokia N90
Назад до шейпшифтингу. Серед іншого, Nokia трошки експериментувала з більшими рухомими елементами. Наприклад, Nokia 3250 могла буквально перекрутити нижню частину корпусу на 180 градусів. В стандартному положенні перед користувачем була клавіатура. Розвернувши її на 180 градусів можна було отримати клавіші керування відтворення медіа.
Але й це не все. На нижньому блоку корпусу розміщувалася камера. Тож телефон можна було “викрутити” таким чином, щоб зручніше знімати відео. По факту, зручності це, звісно, не додавало, але певний “вау-фактор” для тих часів безперечно був.
Схожу ідею було закладено й у Nokia N90, але зі значно складнішим корпусом. Сам телефон був у розкладній формі, при цьому викрутити можна було дисплей та масивний блок з камерою. Таким чином “гнучкий” корпус надавав більше можливостей для знімання в такій позиції, яка була зручніша користувачу.
В обох цих випадках, певно, це були спроби мімікрії під тоді ще відносно популярний формат невеликих відеокамер, які мали відкидні екрани. Або, можливо, це лише моя асоціація. І хай там як, назвати обидві моделі зручними все одно було складно. Як мінімум, вони були великими та здавалися дуже незграбними.
Motorola AURA
Траплялися конструкції, які так і не отримали прикольної назви через брак уваги. Наприклад, Motorola AURA (R1) мала круглий дисплей по центру та кришку, яка буквально перекручувалася на 180 градусів з боку від екрана, таким чином надаючи доступ до клавіатури.
Samsung X830 мав схожу концепцію, але зі значно простішою реалізацією.
Такі іміджеві моделі телефонів частіше за все були винятками з правил та не мали високої популярності. Однак складно не погодитися, що рішення було дуже стильним та чудово вирізнялося серед великої маси простіших телефонів.
Інші форми та особливості
Певні моделі явно були націлені на жіночу аудиторію. Для прикладу, Panasonic G70 зовні буквально нагадував маленьку “косметичку”. Не повірите, але це був конкурент Siemens Xelibri 6 (так, телефонів з такою формою було більше одного). Обидва мали функцію дзеркальця всередині корпусу, яке завжди було при собі.
Panasonic G70 та Siemens Xelibri 6
При цьому якщо подивитися на інші моделі Xelibri, взагалі складно сказати, на що саме вони схожі та на кого розраховані.
Але іміджеві моделі на цьому не закінчувалися. Nokia 7280 та 7380 буквально називали Lipstick Phone, або ж “помади”. Вони були витягнутої форми і абсолютно не схожі на телефони. Коли їхні дисплеї вимикалися, на цих місцях залишалися дзеркальця, як на деяких ковпачках помад. Ці моделі або мали шкіряні вставки на корпусі, або ж пропонували стилізовані чохли. При цьому вони навіть мали вбудовані камери.
А от чого не було, так це клавіатур. Все керування відбувалося завдяки п’ятьом клавішам та скролбару. Певно, написати повідомлення таким чином було нічним жахіттям. Втім, зустріти такі телефони в руках задоволених власниць все одно можна було.
На противагу цьому існувала легендарна ігрова лінійка з кодовою назвою Starship, відоміша як N-Gage. Тут вже форма корпусу пародіювала портативні ігрові консолі тих часів і ці моделі чітко орієнтувалися на фанів мобільних ігор. Звісно, якість таких ігор ми зараз не порівнюємо, але такі пристрої свого часу вважалися дуже крутими.
Щоправда, їх було лише два, потім смартфони з більшими та сенсорними екранами, ще й з цікавішими операційними системами, не залишили їм шансу на продовження.
Окремі моделі, попри доволі банальний зовнішній вигляд, наділялися іншими фішками. Nokia 3220 мала по дві вставки з кожного боку, які могли підсвічуватися червоним, жовтим та зеленим кольорам під час виклику. Підсвічування клавіш та дисплей також блимали для підсилення візуального ефекту.
Також зрідка траплялися й так звані “спортивні” моделі, які офіційно мали змогу пережити падіння та були захищені від пилу й вологи. Занурюватися у воду так само як зараз можуть смартфони, вони, певно, не могли. Але з бризками води мали впоратися без проблем. Такі моделі часто загортали мало не у гумові корпуси, на фоні яких Siemens M65, який навіть металеву вставку мав, був значно крутішим.
Наостанок складно не згадати про Vertu — люксовий підрозділ Nokia, який виготовляв телефони з використанням дорогих матеріалів та прикрас. Це точно не пристрій, який можна було побачити щодня дорогою на роботу, але такі не раз зустрічалися в руках, наприклад, відомих бізнесменів, зірок шоубізнесу чи депутатів.
До речі, компанія, здається, досі існує, виготовляючи вже Android-смартфони із захмарними цінниками. Ба більше, навіть впізнаваний Vertu Signature все ще є у продажу.
Замість підсумку
Як видно зі згаданих моделей, перехідний період між першими гігантськими мобільними телефонами та сучасними смартфонами мав чималенький набір як доволі оригінальних, так і чудернацьких рішень. Й на той момент, в певному сенсі, вибір зовнішності наступного телефона дійсно був куди більшим, ніж є зараз.
Звісно, обмежена функціональність сильно розв’язувала руки дизайнерам, адже зараз смартфон-косметичка з кастомним скіном для Android точно не позмагається у зручності й тим паче популярності з флагманами Samsung чи Apple. А коштувати такий буде все одно дорого. Все ж, певний шарм такі телефони все одно мали й додавали власникам більше можливостей самовираження. Зараз же цим займаються хіба що чохли для iPhone.
Впевнений, ми згадали не все цікаве або геть незвичне, що можна було зустріти серед старих телефонів. Тому запрошуємо читачів доєднатися до “хвилинки ностальгії” в коментарі, де можна поділитися своїми улюбленими варіантами.